Спогади жителів міста Оріхів - учасників Революції Гідності

21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи. Це свято встановлене згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року на честь початку цього дня двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року.
Саме 21 листопада 2013 року розпочалися перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Не стали осторонь цих подій і наші земляки. Сьогодні ми вам пропонуємо спогади жителів міста Оріхів - учасників Революції Гідності.
Спогади Дмитра Гончара: «Революція Гідності змінила чимало поглядів українців на відстоювання своїх законних прав та інтересів. Активна фаза боротьби почалася в Києві 1 грудня 2013 року, а вже через декілька днів революційна хвиля докотилася до нашого рідного міста це сталося через декілька днів. На мою думку, це був початок і перший етап боротьби за незалежність України на початку ХХІ сторіччя. В Оріхіві за моєю пропозицією та за допомогою депутатів органів місцевого самоврядування було зібрано перше віче, на якому місцеві мешканці мали змогу висловити недовіру тодішньому президенту та у той же час зібрати першу гуманітарну допомогу Майдану у Києві. Складність ситуації полягала у тому, що певна частина населення, у т.ч. представники органів влади, підтримували чинного президента, який потім, зрадивши український народ, ганебно втік до Росії. Після перших жертв учасників Майдану було двояке відчуття: або зупинися, бо є небезпека життю, або, не дивлячись ні на що, продовжуй боротьбу...»
Спогади Ольги Романенко: «Особистість патріота - нашого сучасника почала формуватися на Майдані Незалежності у 2013-2014 роках, під час подій, котрі запам’яталися на все життя. Вражені жорстоким побиттям молодих людей, які встали на захист демократичних цінностей, ми з чоловіком задавали собі лише одне питання: за що так жорстоко б’ють цих дітей? За те, що вони не захотіли жити в умовах диктатури? Ми не могли залишатись осторонь від важливих подій, тому вирушили до Києва. Майдан вразив атмосферою доброзичливості. Тисячі людей злилися у велику дружну родину, у якій кожен знаходив собі роботу: один рубав дрова, другий готував їжу, третій відносив ковдри на передову лінію. Роботи вистачало всім. Майдан нагадував мурашник. Машини підвозили дрова, продукти. Мешканці Києва несли все, що могли: теплий одяг, ковдри, ліки, їжу. На площі були встановлені скриньки для збору коштів на підтримку Майдану. Ми з чоловіком теж зробили свій внесок до однієї зі скриньок. Разом з нами гроші вносив дідусь років 90-а, він залишив у скринці всю свою пенсію, 2000 гривень. Дівчина, яка опікувалася цією скринькою, спитала у нього, як він проживе без грошей. Старенький коротко відповів: «Я буду ходити на Майдан допомагати, а на Майдані дадуть мені чогось поїсти». Майдан зібрав багато людей на підтримку демократії. Зустрічалося чимало родин, люди їхали разом з дітьми. Серед багатьох людей я помітила молоду жінку з сином років трьох. Хлопчина махав українським прапорцем і вигукував: «Майдан! Майдан!». Перші зерна любові до України були посіяні в його душу саме тут, на Майдані. Всі працювали дружно, не нарікаючи на голод, холод, відсутність зручностей. Згадуються будні Майдану… Ми носили мішки з одягом, ковдри і тому подібне на передні рубежі, де все горіло і наших людей поливали водою в мороз. Переодягалися захисники там же, біля бочок з вогнем. Згадалося, як прибирали сніг та лід. І малі, і старі - всі дружно, і, що вражало, мовчки давали відсіч труднощам, викликаним непогодою: хто рубав лід, хто збирав, хто мішки таскав, нікого не треба було ні про що просити. Бруківку розбирали і передавали ланцюжком, також все мовчки. Запам’ятався Іван Бойко з Бойківщини. У нього був день народження, як раз у той день виповнювалося 60 років.. Так він каже: «Не докину вже ту каменюку. Буду підносити хлопцям, хоч так буду допомагати». Всього не опишеш. Це потрібно бачити, потрібно пережити...»
Повна версія спогадів буде надрукована у брошурі «Подвиг Оріхівщини в подіях АТО» над якою працюють співробітники Оріхівського краєзнавчого музею.

За інформацією відділу культури, туризму та
охорони культурної спадщини виконавчого комітету
Оріхівської міської ради